"Шагренева шкіра." Оноре де Бальзак
Каталог статей
| Головна » Статті » Мої статті |
| У категорії матеріалів: 183 Показано матеріалів: 79-79 |
Сторінки: « 1 2 ... 77 78 79 80 81 ... 182 183 » |
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
|
напередодні. «Що? Вже йдете?» — сказала вона, побачивши, що я берусь за капелюха. Вона мене кохала! Принаймні так я подумав, почувши, як ласкаво промовила вона ці двоє слів. Щоб продовжити свій захват, я б тоді віддав два роки життя за кожну годину, яку вона ладна була присвятити мені. А думка про втрачені гроші тільки підсилила моє щастя! Була вже північ, коли вона мене відпустила. Правда, другого дня мій героїзм дорого мені обійшовся: я злякався, що проґавив справу з мемуарами, таку важливу для мене, побіг до Растіньяка, і ми ще застали в постелі того, хто мав поставити свій підпис під моєю майбутньою працею. Фіно прочитав мені невеликий контракт, де не було й згадки про мою тітку, ми його підписали, і Фіно відрахував мені п'ятдесят екю. Ми поснідали втрьох. Коли я купив новий капелюх, заплатив наперед за шістдесят обідів по тридцять су, сплатив усі свої борги, мені лишилося тільки тридцять франків, але на кілька днів усі труднощі життя відступили. Якби я схотів послухатись Растіньяка, я міг би набути скарби, удавшись до «англійської системи». Він хотів неодмінно забезпечити мені кредит і змусити мене залізти в борги — бо, як запевняв він, борг зміцнює кредит. На його думку, майбутнє — це найпевніший і найбільший з усіх капіталів світу. Під заклад моїх майбутніх прибутків він доручив своєму кравцеві одягти мене; той розумів, що таке юнак, і ладен був не тривожити мене аж до мого шлюбу. Від того дня я порвав з чернецьким життям ученого, яким жив уже три роки. Я почав учащати до Феодори, де намагався перевершити всіх нахаб та улюбленців вищого світу, що ходили туди. Гадаючи, що я назавжди позбувся злиднів, я віднайшов дотепність, я громив суперників і вважався за невідпорного, чарівного ловеласа. Тим часом мудрі люди говорили про мене: «В такого дотепного хлопця пристрасті лише в голові!» Вони ласкаво вихваляли мій розум за рахунок чутливості. «Щасливий він, що не закоханий! — вигукували вони.— Якби він кохав, то чи мав би стільки веселості, запалу?» А поки що, як справжній закоханий, я тупів у присутності Феодори! На самоті з нею я не знав, що сказати, а коли говорив, то розводився про кохання й був жалюгідно-веселий, як придворний, що хоче приховати тяжкий смуток. Одне слово, я пробував зробитися необхідним у її житті, для її щастя, для її марнолюбства — щодня коло неї, я був рабом, постійною іграшкою. Змарнувавши отак день, я повертався додому, щоб попрацювати вночі, а спав лише дві-три години вранці. Але, не мавши, як Растіньяк, звички до «англійської системи», я скоро знову зостався без грошей. Відтоді, друже, я, чепурун без багатства, дженджик без грошей, таємний закоханець, я знову зажив життям непевним, серед злиднів, тих глибоких, холодних злиднів, що їх старанно ховають під оманливою подобою розкоші. Повернулись мої недавні муки, тільки не такі гострі, бо я, мабуть, уже звик до їх жорстоких нападів. Не раз пиріжки й чай, що їх так скупо подають у світських вітальнях, були моєю єдиною їжею. Часом я мусив два дні жити з розкішного обіду в графині. Я витрачав увесь свій час, усі зусилля і спостережливість, щоб глибше спізнати незбагненну вдачу Феодори. Досі на мої думки впливали надія й розпач, я бачив у ній то палко закохану жінку, то холодну як крига, але ці переміни радості й смутку стали нестерпні, я прагнув кінця цієї жахливої боротьби, хотів убити свою любов. Часом похмуре світло горіло в моїй душі, і я бачив безодню між нами. Графиня підтверджувала всі мої страхи, я ні разу не помітив сльозини в її очах; у театрі найзворушливіша сцена полишала її холодною й насмішкуватою, вона берегла для себе всю витонченість розуму, не здогадувалася про чужі радість і горе. Вона таки гралася мною! Щасливий, що приношу їй жертви, я майже принизився заради неї, пішов до свого родича герцога Наваренського, егоїста, що соромився мого вбозтва і, дуже винний переді мною, ненавидів мене за те. Він прийняв мене з тією холодною ввічливістю, від якої в словах і рухах з'являється |
Вітаю Вас Гість
Форма входу |
|---|
Категорії розділу | |
|---|---|
|
Пошук |
|---|
Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
