"Шагренева шкіра." Оноре де Бальзак
Каталог статей
| Головна » Статті » Мої статті |
| У категорії матеріалів: 183 Показано матеріалів: 77-77 |
Сторінки: « 1 2 ... 75 76 77 78 79 ... 182 183 » |
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
|
оглядав поперекидані меблі. Ти зрозумієш ту радість, що охопила мене, коли, всьоме висунувши з письмового столу шухляду, я обшукав її із недбальством розпачу й помітив, що до бічної стінки притулилась блискуча, ясна, як зірка на сході, прекрасна, щляхетна монета в сто су? Не дорікаючи їй, що вона мовчала, чому так жорстоко затаїлась, я поцілував її, як вірного друга в нещасті, й привітав криком, що озвався луною ззаду. Я різко обернувся й побачив зблідлу Поліну. «Я гадала,— мовила вона схвильовано,— що ви поранились. Посланець...— І замовкла, ніби їй здушило горло.— Мама йому заплатила». Потім утекла, дитинна й грайлива, мов утілена примха. Бідолашечка! Я побажав їй щастя. В ту мить мені здавалося, що в моїй душі вмістились усі втіхи землі, і я хотів віддати знедоленим ту частку, яку ніби вкрав у них. Нас майже ніколи не дурять погані передчуття: графиня відіслала екіпаж. Через одну з тих примх, яких вродливі жінки не можуть пояснити навіть собі, вона захотіла йти до Ботанічного саду бульварами, пішки. «Але ж буде дощ»,— сказав я. Та їй забаглося суперечити мені. Як навмисне було сонечко, поки ми гуляли в Люксембурзькому саду. Та щойно ми вийшли звідти, з темної хмари, що весь час тривожила мене, впало кілька крапель, і ми сіли в фіакр. Коли добрались до бульварів, дощ перестав, небо роз'яснилось. Коло музею я хотів відпустити фіакр, але Феодора попросила, щоб я його затримав. Які муки! Розмовляти з нею, стримуючи таємний захват, що, певне, відбивався на моєму обличчі дурною усмішкою, блукати по Ботанічному саду, по його алеях, відчувати, що її рука спирається на мою,— в цьому було щось фантастичне, ніби сновиддя наяву. Та в її рухах, чи то ми йшли, чи спинялися, попри видиму втіху не було нічого ніжного, нічого любовного. Коли я намагався хоч трохи пристосуватись до її рухів, то відчував у ній затаєну внутрішню напругу, щось поривчасте, неврівноважене. В рухах жінок без душі нема лагідності. Тому наші серця бились не в лад і не в лад ступали наші ноги. Не існує слів, щоб передати таку фізичну дисгармонію між двома людьми, бо ми ще не звикли розпізнавати думку в рухах. Цей феномен нашої природи вгадується інстинктивно, його не можна пояснити. — Під час цих шалених спалахів пристрасті,— трохи помовчавши, знову заговорив Рафаель, ніби відповідав на власне заперечення,— я не анатомував своїх почуттів, не аналізував насолод, не прислухався до ударів серця, як ото скнара розглядає й зважує свої золоті зливки. О ні! Досвід тільки тепер кидає своє смутне світло на минулі події, і спогад приносить мені ці образи, як у добру погоду морські хвилі викидають на берег один за одним уламки корабля. «Ви можете зробити мені важливу послугу,— сказала графиня, збентежено дивлячись на мене.— Визнавши перед вами свою нехіть до кохання, я почуваю себе вільнішою просити у вас послуги в ім'я дружби. Чи не більша буде заслуга,— сміючись, провадила вона,— коли ви допоможете мені |
Вітаю Вас Гість
Форма входу |
|---|
Категорії розділу | |
|---|---|
|
Пошук |
|---|
Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
