"Шагренева шкіра." Оноре де Бальзак
Каталог статей
| Головна » Статті » Мої статті |
| У категорії матеріалів: 183 Показано матеріалів: 50-50 |
Сторінки: « 1 2 ... 48 49 50 51 52 ... 182 183 » |
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
|
кроків від мене грали в карти. Я чув, як бряжчить золото. Мені було двадцять років, я хотів бодай на один день віддатись молодечим гріхам. То була розпуста подумки; подібної не знайдеш ні в примхах куртизанок, ні в мріях юних дівчат. Вже з рік я в мріях малював собі, як їду в екіпажі поруч прекрасної жінки, вдаю з себе великого пана, обідаю у Вері, а ввечері їду в театр і повертаюсь додому аж уранці, придумавши для батька вимовку, ще хитромудрішу, ніж «Весілля Фігаро», а він так і не добере, що це вигадка. Я оцінював усе це щастя в півсотні екю. Чи не був я ще під наївним чаром пропущених у школі уроків? І ось я зайшов до якоїсь кімнати й там тремтячими пальцями, з щемом у очах порахував в батьковому гаманці: сто екю! Розбуджені цією сумою, всі вимріяні спокуси затанцювали перед моїми очима, мов Макбетові відьми круг свого казана, тільки знадливі, трепетні, чарівні! Я наважився на злочин. Не слухаючи, як задзвеніло у вухах і закалатало серце, я взяв з гаманця дві двадцятифранкові монети — мов зараз їх бачу! Рік на них уже стерся, обличчя Бонапарта ніби кривилося. Сховавши гаманець у кишеню, я повернувся до грального столу і, затиснувши дві монети в спітнілій жмені, крутився коло гравців, мов яструб над курником. Мене охопили невимовні страхи, і я швидко окинув усіх довкола пронизливим поглядом. Певний, що ніхто знайомий мене не бачить, я доклав свої гроші до ставки якогось низенького, веселого товстуна й подумки проказав над його головою стільки молитов та обітниць, що морякові б їх вистачило на три бурі. Потім, з несподіваним у моєму віці інстинктом злочинності чи макіавелізму, я став коло дверей і втупив невидющий погляд у анфіладу зали. А моя душа й зір витали коло фатального зеленого сукна. Того вечора я вперше спробував удатись до фізіологічних спостережень, яким я завдячую певну прозірливість, що дозволила мені збагнути деякі таємниці нашої двоїстої натури. Я повернувся спиною до столу, де вирішувалося моє майбутнє щастя, щастя, можливо, тим повніше, що воно було злочинне; між двома гравцями й мною була ціла стіна людей, чотири чи п'ять рядів уболівальників, гамір заважав розрізняти дзенькіт золота, що зливався з громом оркестру, та попри всі ці перешкоди, завдяки привілеєві пристрасті, який дає їй здатність перемагати простір і час, я виразно чув слова обох гравців, я знав, скільки в кого очок, знав, чому один крив короля, і немов бачив його карти; аж за десять кроків від гри я бліднув від її випадковостей. Раптом повз мене пройшов батько, і я збагнув тоді слова Святого письма: «Дух божий пройшов перед лицем його!» Я виграв. Крізь тисняву круг столу я пропхався до нього спритно, мов вугор крізь прорвану сітку. Гнітюча напруга змінилася радістю. Я був наче стратенець, що, йдучи на ешафот, дістав помилування. Та враз якийсь чоловік з орденом заявив, що в банку бракує сорока франків. Усі погляди підозріливо звернулись на мене, я поблід, на лобі виступили краплі поту. Видно, це кара за те, що я обікрав батька. Та славний товстунець сказав просто-таки ангельським голосом: «Усі ці панове ставили»,— і сам виплатив сорок франків. Я втер чоло й кинув на гравців переможний погляд. Поклавши в батьків гаманець узяті звідти гроші, я лишив свій виграш цьому доброчесному добродієві; той вигравав і далі. Ставши власником ста шістдесяти франків, я загорнув їх у носовичок, щоб вони не бряжчали в кишені, й покинув грати. «Що ти робив коло грального стола?» — спитав мене батько, коли ми сідали в фіакр. «Дивився»,— відповів я, весь тремтячи. «Але ж,— відказав батько,— нічого б не було надзвичайного, якби самолюбство спонукало тебе й самому поставити скільки-небудь. В очах |
Вітаю Вас Гість
Форма входу |
|---|
Категорії розділу | |
|---|---|
|
Пошук |
|---|
Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
