"Шагренева шкіра." Оноре де Бальзак
Каталог статей
| Головна » Статті » Мої статті |
| У категорії матеріалів: 183 Показано матеріалів: 52-52 |
Сторінки: « 1 2 ... 50 51 52 53 54 ... 182 183 » |
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
|
колись я з насолодою вкрав у нього мізерну суму, але тепер, несучи разом з ним тягар його справ, його імені, його роду, я потай віддав би йому все своє добро, свої надії, як уже пожертвував йому свої втіхи і був би щасливий цією самопожертвою! Отож коли пан Де Віллель59, ніби заради нас, розкопав імператорський декрет про втрату прав і ми позбулися всього, я підписав акт продажу своїх земель, зберігши тільки нічого не вартий острів посеред Луари, де була могила моєї матері. Тепер, можливо, всякі докази, виверти, філософські, філантропічні та політичні міркування змогли б переконати мене не робити того, що мій адвокат назвав дурістю. Та в двадцять один рік ми, кажу знов, до кінця щедрі, палкі й добрі. Сльози, які я побачив у батькових очах, тоді були для мене найбільшим багатством, і спогад про ці сльози часто втішав мене в нещасті. Через десять місяців після виплати боргу батько мій помер від туги; він мене обожнював і він же зубожив. Ця думка його вбила. 1826 року, в двадцять два роки, під кінець осені, я сам-один провів у останню путь свого першого друга — батька. Мало є на світі юнаків, що йшли б отак на самоті зі своїми думками за катафалком, загублені в Парижі, без майбутнього, без грошей. Сироти, підібрані громадською доброчинністю, мають принаймні таке майбутнє, як бойовище, такого батька, як уряд або королівський прокурор, такий притулок, як сирітський дім. А я не мав нічого! Через три місяці поцінувач вручив мені тисячу сто дванадцять франків — весь виторг з батьківської спадщини. Кредитори змусили мене продати меблі. Змалечку привчений дуже високо цінувати предмети розкоші, серед яких жив, я не міг стримати подиву, що все те коштувало так мало. «Таж то все ро-ко-ко»,— пояснив оцінювач. Жахливе слово, що розвіяло всю віру мого дитинства й позбавило мене перших, найдорожчих ілюзій. Моє багатство звелося до реєстру проданих речей, моє майбутнє вмістилось у торбинці з тисячею ста дванадцятьма франками, суспільство прийшло до мене в особі чудового оцінювача, що говорив зі мною не скидаючи капелюха. Один слуга, Жонатас, що любив мене і що йому моя мати колись відписала довічну ренту в чотириста франків, сказав мені, покидаючи дім, з якого я ще дитиною так часто радісно виїздив у кареті: «Будьте ощадні, пане Рафаелю!» — і заплакав, добряга. Отакі, любий Емілю, були події, що поламали мою долю, перенастроїли мою душу й поставили мене, зовсім молодого, в щонайфальшивіше соціальне становище,— трохи помовчавши, додав Рафаель.— Родинні узи, хай слабкі, прив'язували мене до кількох багатих сімей, але гордість не дозволила б мені звернутись до них, навіть якби людська зневага й байдужість не зачинили переді мною дверей ще раніше. Хоч мої родичі були дуже впливові й охоче протегували чужим людям, я лишився без родичів і без протекторів. Раз по раз натикаючись на перепони в своїх прагненнях, моя душа врешті замкнулася в собі. Мавши вдачу відверту й безпосередню, я мимохіть став холодним і потайним; батьків деспотизм відібрав мені всю впевненість у собі; я був боязкий і незграбний, я здавався сам собі вкрай непривабливим, я сам остогид собі, вважав себе бридким, я соромився свого вигляду. Всупереч тому внутрішньому голосові, який має підтримувати обдарованих людей у їхній борні і який кричав мені: «Сміливіше! Вперед!» — всупереч несподіваному відчуттю своєї сили, яке приходило до мене в самотності, всупереч надії, що окрилювала мене, коли я порівнював нові твори, які вкидали в захват публіку, з тими, що снувались у моїй уяві, я, наче дитина, не був певний у собі. Я був жертвою надмірного честолюбства, я вірив, що народився для великих справ, а тим часом скнів у нікчемності. Я |
Вітаю Вас Гість
Форма входу |
|---|
Категорії розділу | |
|---|---|
|
Пошук |
|---|
Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
