"Шагренева шкіра." Оноре де Бальзак
Каталог статей
| Головна » Статті » Мої статті |
| У категорії матеріалів: 183 Показано матеріалів: 49-49 |
Сторінки: « 1 2 ... 47 48 49 50 51 ... 182 183 » |
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
|
простору так суворо регулювали моє життя, а батько за обідом вимагав від мене такого точного звіту... — Яке мені до цього діло? — перебив Еміль. — Ет, тобі ні до якого біса немає діла,— відказав Рафаель.— Як же ти зможеш зрозуміти мої почуття, коли я не розповім тобі про все, що непомітно впливало на мою душу, вселяло в неї несміливість, через яку я довго не міг позбутися юнацької наївності? Отож до двадцяти одного року я гнувся під деспотизмом, таким холодним, як монастирський статут. Щоб ти зрозумів, яке гнітюче було моє життя, мабуть, слід описати мого батька. Високий, сухорлявий, блідий, обличчя — як лезо ножа, мова уривчаста, сварливий, як стара панна, причіпливий, як столоначальник. Його батьківська воля весь час тяжіла над моїми веселими, грайливими думками, покривала їх ніби свинцевим ковпаком; коли я хотів виявити до нього якесь тепле й ніжне почуття, він поводився зі мною як з дитиною, що хоче сказати дурницю. Я боявся його куди дужче, ніж ми боїмося вчителів, і почував себе при ньому восьмирічним хлопчаком. Я наче зараз бачу його перед собою. У каштановому рединготі, прямий, як великодня свічка, він скидався на копченого оселедця, вгорненого в червонясту листівку. І все ж я любив батька: він по суті був справедливий. Суворість, коли вона виправдана сильною вдачею вихователя, його бездоганною поведінкою, коли вона сполучається з щирою добрістю, навряд чи може озлобити нас. Батько ніколи не лишав мене без уваги, до двадцяти років ні разу не дав десяти франків у власне моє розпорядження, десяти паршивих франків, незмірного скарбу, про який я мріяв без надії, як про джерело невимовних насолод, одначе про деякі розваги для мене він усе ж таки дбав. Кілька місяців обіцявши цю приємність, він урешті вів мене до Італійської опери, на концерт, на бал, де я мав надію знайти свою кохану. Кохана! Я бачив у цьому свою незалежність. Але, сором'язливий натурою, не знаючи мови салонів, не мавши знайомих, я щоразу повертався додому з серцем так само невинним і так само переповненим жаданнями. Другого дня, загнузданий батьком, як драгунський кінь, я повертався до адвоката, до Правничої школи, до суду. Відхилитись від постійного маршруту, визначеного для мене батьком, означало накликати на себе його гнів; він погрожував, що за першу провину вирядить мене юнгою на Антільські острови. А як жахливо тремтів я, коли часом наважувався сходити кудись побавитися годину-дві! Уяви собі найбуйнішу фантазію, найпалкіше серце, найніжнішу душу, найпоетичнішу натуру, що весь час перебуває під наглядом людини найчерствішої, найпохмурішої, найхолоднішої в світі, одне слово, звінчай молоду дівчину з кістяком, і ти зрозумієш моє життя, все цікаве в якому я можу тільки перелічити: плани втечі, що враз розвіювалися при погляді на батька, холодний відчай, угамовуваний тільки сном, придушені бажання, похмурий настрій, який проганяла хіба музика. Я виливав свою тугу в мелодіях. Бетховен і Моцарт часто бували моїми повірниками. Зараз я всміхаюся, згадуючи всі забобони, що бентежили моє сумління в ту пору невинності й чесноти. Якби я переступив поріг ресторану, то вважав би себе марнотратом; моя уява обертала кав'ярню в кубло розпусти, де люди втрачають честь і занапащають маєток; а щоб ризикувати грішми в азартній грі, треба було їх мати. Ох! Може я навію на тебе сон, але мушу розповісти про одну з найжахливіших утіх мого життя, хижу втіху, що стромляє пазури в наше серце, ніби розпечене залізо в плече каторжника. Я був на балу в герцога де Наварена, батькового родича. Та щоб ти міг виразно уявити моє становище, я тобі скажу, що на мені був витертий фрак, погано пошиті черевики, краватка, мов у кучера, і ношені рукавички. Я примостився в кутку, щоб наїстися досхочу морозива й надивитись на гарних жінок. Батько помітив мене. З якої причини, я так і не розгадав — до того приголомшив мене цей його вчинок,— він мені віддав свій гаманець і ключі. За десять |
Вітаю Вас Гість
Форма входу |
|---|
Категорії розділу | |
|---|---|
|
Пошук |
|---|
Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
