| Головна » Статті » Мої статті |
| У категорії матеріалів: 183 Показано матеріалів: 42-42 |
Сторінки: « 1 2 ... 40 41 42 43 44 ... 182 183 » |
|
коханця і врешті занапастити саму себе, як збунтований народ. Одягнена в сукню з червоного оксамиту, вона недбало ступала по квітах, що впали з голів її подруг, і гордовитим рухом простягала двом приятелям срібну тацю. Горда своєю вродою, горда, можливо, своїми пороками, вона виставляла напоказ білу руку, що яскраво вимальовувалась на червоному оксамиті. Вона була немовби королевою насолод, немовби втіленням людської радості, тієї радості, що розтрачує скарби, нагромаджені трьома поколіннями, сміється над трупами, глумиться з предків, розчиняє перли й розтоплює трони, перетворює юнаків на дідів, а часом і дідів на юнаків,— тієї радості, яка дозволена тільки гігантам, що знемоглися від влади, втомилися від думки або звикли дивитись на війну як на розвагу. — Як тебе звати? — спитав Рафаель. — Акіліна. — А! Ти з «Урятованої Венеції»53! — гукнув Еміль. — Так,— відповіла вона.— Як папа римський, піднісшись над усіма чоловіками, бере собі нове ім'я, так і я, перевершивши всіх жінок, узяла собі нове ім'я. — І, як ту жінку, чиє ім'я ти носиш, тебе кохає шляхетний і грізний змовник, ладний померти за тебе? — жваво спитав Еміль, збуджений цим серпанком поезії. — Мене кохав такий чоловік,— відповіла вона.— Але гільйотина стала моєю суперницею. Тому я завжди оздоблюю своє вбрання чимось червоним, щоб не віддаватися радості надміру. — О, тільки дозвольте їй розповісти історію чотирьох ларошельських сміливців54 — і вона ніколи не скінчить! Мовчи, Акіліно. В кожної жінки знайдеться коханець, за яким можна поплакати, тільки не всі мали щастя, як ти, втратити його на ешафоті. Ох, куди краще знати, що твій коханець лежить у могилі на Кламарському цвинтарі, ніж у постелі суперниці. Ці слова вимовила ніжним, мелодійним голосом інша жінка, найчарівніше, найлюбіше створіння, яке лишень могла паличка феї виворожити з чарівного яйця. Вона підійшла нечутною ходою, і друзі побачили делікатне личко, тонкий стан, голубі очі з чарівливо скромним поглядом, свіжий і чистий лоб. Сором'язлива наяда, що вийшла зі струмка, не така несмілива, біла й наївна, як ця молоденька, на вигляд шістнадцятирічна дівчина, що їй, здавалось, невідоме кохання, невідоме зло, бо вона ще не спізнала життєвих бур, вона щойно прийшла з церкви, де, мабуть, молила янголів просити за неї Творця, щоб він дочасно взяв її на небо. Тільки в Парижі трапляються такі створіння |
Форма входу |
|---|
Категорії розділу | |
|---|---|
|
Пошук |
|---|
Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |