"Шагренева шкіра." Оноре де Бальзак

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті
У категорії матеріалів: 183
Показано матеріалів: 41-41		 Сторінки: « 1 2 ... 39 40 41 42 43 ... 182 183 »
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
Шагренева шкіра читати онлайн. Сторінка Шагренева шкіра
ніжності,— і вона була в цьому небезпечному збориську, де видно було й італійок, на вигляд безтурботних і щасливих, але завжди розважних, і пишних нормандок з розкішним тілом, і чорнокосих південок із чарівним розрізом очей. Можна було подумати, що скликані Лебелем версальські красуні, ще зранку наготувавши всі свої принади, з'явились сюди, ніби юрма східних рабинь, пробуджених голосом купця й готових на світанку зникнути. Засоромлені, вони збентежено тислись коло столу, як бджоли, що гудуть у вулику. Їх небоязке збентеження, в якому був і докір, і кокетство,— все разом являло собою чи то розраховану спокусу, чи то мимовільний вияв сором'язливості. Можливо, почуття, якого жінка ніколи не виявляє до кінця, веліло їм кутатись у плащ доброчесності, аби надати більше чару й гостроти розгулові нечестя. І ось інтрига Тайфера, здавалось, була приречена на невдачу. Непогамовні чоловіки спочатку скорились царственій могутності, якою наділена жінка. Шепіт захвату пролетів, наче найніжніша музика. Тієї ночі кохання ще не супроводило їхнього сп'яніння; замість того, щоб віддатись ураганові жаги, гості, захоплені зненацька в хвилину слабкості, віддались утіхам солодкого екстазу. Митці, покірні голосові поезії, що панує над ними завжди, заходилися з насолодою вивчати вишукану вроду цих жінок в усіх її найтонших відтінках. Філософ, пробуджений думкою, яку, мабуть, породила кислота, що виділялася з шампанського, здригнувся, подумавши про нещастя, які привели сюди цих жінок, колись гідних, можливо, найчистішого поклоніння. Кожна з них, мабуть, могла б розповісти криваву драму. Майже всі вони носили в собі пекельні муки, тягли за собою спогад про чоловічу невірність, про порушені обітниці, про радощі, відняті злиднями. Гості статечно підійшли до них, зав'язалися розмови, такі різноманітні, як і вдачі співрозмовників. Утворилися групки. Можна було подумати, ніби це вітальня в пристойному домі, де дівчата й дами звичайно пропонують гостям після обіду каву, солодощі й лікери, які полегшують ласунам тяжку працю травлення їжі. Та ось, де-не-де почувся сміх, гомін наростав, голоси гучнішали. Оргія, на хвильку приборкана, мала знову прокинутись. Чергування тиші й гамору чимось нагадувало симфонію Бетховена.

Тільки-но двоє приятелів сіли на м'яку канапу, до них зразу підійшла висока ставна дівчина, гордо випростана, з досить неправильними рисами обличчя, але звабливими, повними жаги; своїми різкими контрастами вони впливали на уяву. Чорні пишні коси, що неначе вже побували в любовних боях, розсипались сласними кільцями по округлих плечах, які мимохіть притягували погляд. Довгі темні кучері наполовину прикривали величну шию, на яку раз по раз падало світло, окреслюючи тонкий, напрочуд гарний контур. Матову білість обличчя відтінювали яскраві живі тони рум'янцю. Очі з довгими віями кидали сміливе полум'я, іскри кохання. Червоні уста, вологі, ледь розтулені, кликали до цілунків. Стан у дівчини був повний, але гнучкий, ніби створений для любощів, перса й плечі пишно розвинені, ніби в красунь Карраччі52; а проте вона справляла враження моторної й легкої, сильне тіло наводило на думку про звинність пантери, мужня доладність форм обіцяла палючі втіхи любострастя. Хоч ця дівчина, певне, вміла сміятись і пустувати, її очі й усмішка лякали уяву. Вона була схожа на пророчицю, одержиму демоном, вона скоріше викликала подив, ніж подобалась. То один, то інший вираз на мить блискавкою осявав її живе обличчя. Пересичену людину вона б, може, зачарувала, але юнак би налякався її. То була велична статуя, що впала з фронтону еллінського храму,— прекрасна здалеку, але грубувата, коли дивитися зблизька. Проте своєю разючою красою вона, мабуть, збуджувала безсилих, своїм голосом чарувала глухих, поглядом оживляла старі кістки; ось чому Еміль знаходив у ній певну схожість чи то з трагедією Шекспіра, химерною арабескою, де радість завиває, де в коханні є щось дике, де чар витонченості й полум'я щастя змінюють криваву сваволю гніву, чи то зі страховищем, що вміє й кусати, й голубити, реготати, як демон, плакати, як ангел, у одних обіймах раптом злити всі жіночі спокуси, за винятком зітхань меланхолії та чарівливої дівочої скромності, а за мить заревти, розтерзати себе, зломити свою жагу, свого
Мої статті | Просмотров: 298 | Добавил: Nice | Дата: 30.10.2013 | Комментарии (0)

1-1 2-2 ... 39-39 40-40 41-41 42-42 43-43 ... 182-182 183-183
Вітаю Вас Гість