"Шагренева шкіра." Оноре де Бальзак
Каталог статей
| Головна » Статті |
| Всього матеріалів в каталозі: 183 Показано матеріалів: 6-6 |
Сторінки: « 1 2 ... 4 5 6 7 8 ... 182 183 » |
|
Незнайомця обсідали тисячі таких думок, що уривками пролітали в голові, як ото в бою літають уривки знамен. Коли він на мить скидав тягар думок і спогадів та зупинявся перед якими-небудь квітками, що тихо погойдувалися від вітерця серед зелені, в ньому судомно трепетало життя, яке ще пручалося під гнітючою думкою про самогубство. Він зводив очі до неба, і тоді сірі хмари, смутне завивання вітру, важке повітря знов наводили його на думку про смерть. Він підійшов до Королівського мосту, думаючи про останні примхи своїх попередників. Усміхнувся, згадавши, як лорд Каслріф, перше ніж перерізати собі горлянку, задовольнив найнижчу з людських потреб і як академік Оже, збираючись умерти, пішов шукати свою табакерку, щоб нюхнути тютюну. Він аналізував ці химери й запитував сам себе, аж ось, коли він прихилився до парапету моста, щоб пропустити якогось носія з ринку і той забруднив йому рукава чимсь білим, він сам здивувався, що почав так ретельно обтрушуватись. Вийшовши на самий верх мосту, він похмуро втупився у воду. — Погана година, щоб топитися,— сказала йому, сміючись, якась одягнена в лахміття бабуся.— Вода в Сені брудна й холодна! Він відповів простосердною усмішкою, що виказувала божевільну рішучість, але враз здригнувся, побачивши вдалині, біля пристані Тюїльрі, барак, на якому величезними літерами було написано: «Рятувальний пост». Перед ним ураз постав пан Даше, озброєний своєю філантропією,— той, що змусив рухатись оті доброчесні весла, які розбивають голови потопельникам, коли ті, на своє нещастя, виринають; він побачив, як пан Даше збирає цікавих, розшукує лікаря, готує обкурювання; він читав вирази співчуття, нашкрябані газетярами поміж веселою гулянкою та товариством усміхненої танцівниці; він чув, як бряжчать гроші, виплачувані човнярам префектом Сени за його тіло. Мертвий, він коштуватиме п'ятдесят франків, а живий — він просто талановита людина без покровителів, без друзів, без солом'яного матраца, без даху над головою — суспільний нуль, непотрібний державі, яка про нього й не дбає. Смерть серед білого дня здалась йому огидною, і він вирішив померти вночі, щоб лишити тому суспільству, яке не розгледіло в ньому велику людину, нерозпізнаний труп. Отож він ішов далі, прямуючи до набережної Вольтера лінивою ходою нероби, що хоче згаяти час. Коли він спустився східцями, якими закінчується тротуар на мосту, на край набережної, його увагу привернули розкладені на парапеті книжки; йому аж захотілося попитати ціну. Він усміхнувся, філософічно заклав руки в кишені й знову пішов своєю безтурботною ходою, ніби сповнений холодної зневаги; аж раптом із подивом намацав кілька монет, що якимось фантастичним чином завалялись на дні кишені. Усмішка надії осяяла його обличчя, ковзнула з губів на чоло, засвітила радістю очі й похмурі щоки. Цей проблиск щастя нагадав ті вогні, що біжать по рештках папірця, вже пожертого полум'ям; але обличчя спіткала доля чорного попелу, воно знов стало сумним, коли невідомий, вийнявши руку з кишені, побачив у ній три монети по два су. — Ох добрий мій пане, la carita! La carita! Catarina!* Дайте хоч одне су на хліб! * Милостині! Милостині! Ради святої Катерини! (іт.) |
Вітаю Вас Гість
Форма входу |
|---|
Категорії розділу | |
|---|---|
|
Пошук |
|---|
Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
