|
Коли юнак увійшов до зали, там уже було кілька гравців. Троє лисих стариганів недбало сиділи круг зеленого стола, їхні обличчя, схожі на гіпсові маски й незворушні, як у дипломатів, свідчили про байдужість душі, про серця, які давно вже забули про трепет, навіть коли ставився на карту недоторканний маєток дружини. Молодий чорночубий італієць з оливково-смаглявим обличчям спокійно спирався ліктями на край столу й неначе прислухався до отих таємних передчуттів, що невідступно волають гравцеві: «Виграш! Програш!» Це обличчя південця пашіло золотом і вогнем. Семеро чи восьмеро глядачів стояли рядком, наче на галереї, й чекали видовища, яке готували їм примхи талану, обличчя акторів, пересування грошей та лопатки круп'є. Ті нероби стояли там безмовні, нерухомі, захоплені видовищем, наче люди на Гревській площі, коли кат стинає комусь голову. Високий худий чоловік у витертому вбранні тримав в одній руці записника, а в другій — шпильку, щоб відзначати, коли випадає чорне або червоне. То був один із новітніх Танталів, що живуть окрай усіх розваг нашої доби, один із тих скнар без скарбу, що грають в уявну гру; різновид розумного навіженця, що втішає себе в злигоднях, плекаючи химери, і так поводиться з нечестям та небезпекою, як молоді священики зі святим причастям, коли правлять ранню месу. Навпроти гравця — кілька таких проноз, знавців шансів у грі, подібних до старих каторжників, яких уже не злякаєш галерами,— вони прийшли сюди, щоб ризикнути трьома ставками, а коли виграють — піти геть; адже це єдине, з чого вони живуть. Двоє старих служників байдуже походжали по залі, схрестивши на грудях руки, й час від часу виглядали з вікон у сад, немовби для того, щоб замість вивіски показати перехожим свої пласкі обличчя. Касир і банківник щойно кинули на гравців убивчі погляди й промовили тоненькими голосами: «Робіть ставки!» Саме в цю мить наш юнак відчинив двері й увійшов. Тиша неначе ще поглибилась, і голови обернулись до новачка, що зайшов сюди з цікавості. Нечувана річ! Замшілі старигани, скам'янілі служники, всі глядачі, аж до фанатика-італійця — всі вони, побачивши незнайомця, сповнились якогось жахливого почуття. Треба бути дуже нещасливим, щоб викликати жаль, дуже слабким, щоб розбудити співчуття, або дуже похмурим на вигляд, щоб люди здригнулись у цій залі, де скорбота завжди німа, де горе веселе, а відчай — пристойний. Отож усе це було в юнакові, воно й зворушило ті закрижанілі серця, коли він увійшов. Але хіба й кати не плакали часом над дівчатами, чиї біляві голови вони мали стинати за наказом Революції?5
З першого погляду гравці прочитали на обличчі новачка якусь жахливу таємницю; його юні риси були позначені якоюсь сумною красою, його погляд виказував змарновані зусилля, тисячу ошуканих надій! Похмура незворушність самогубця надавала його, чолу матової, хворобливої блідості, гірка усмішка проклала неглибокі зморшки біля кутиків його уст, а обличчя виражало таку зневіру, що на нього боляче було дивитись. Якась прихована геніальність світилась у глибині цих очей, затуманених, можливо, втомою від насолод. Чи то гульня позначила своєю брудною печаттю це шляхетне обличчя, колись чисте й ясне, а тепер змізерніле? Лікарі, напевне, приписали б оті жовті кільця навколо зіниць і рум'янець на щоках розладові серця або легенів, тоді як поети воліли б розпізнати в цих знаках руйнівну дію науки, сліди ночей, проведених без сну над книжкою при тьмяному каганці. Але пристрасть більш убивча, ніж хвороба, недуга безжальніша, ніж розумова праця й геніальність, змінили юне обличчя, стягли ці живі м'язи, розтерзали це серце, що їх тільки зачепили оргії, праця та хвороба. Коли на каторгу прибуває знаменитий злочинець, інші в'язні зустрічають його шанобливо; отак само й ці люди-демони, випробувані в стражданнях, вітали нечувану скорботу, глибоку рану, яку вони виміряли поглядами, і по виразі безмовної іронії, по вишуканій нужденності його вбрання, признавали в ньому одного з їхніх володарів. Наш юнак мав на собі добре пошитого фрака, але груди були так ретельно закриті жилетом та нашийною хусткою, що навряд чи під ними була сорочка. Його руки, ніжні, як у жінки, були не ідеально чисті, бо він уже два дні ходив без рукавичок! Коли й банківник, і навіть служники гральної зали здригнулись, то це тому, що чарівність |
