"Шагренева шкіра." Оноре де Бальзак
Каталог статей
| Головна » Статті » Мої статті |
| У категорії матеріалів: 183 Показано матеріалів: 88-88 |
Сторінки: « 1 2 ... 86 87 88 89 90 ... 182 183 » |
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
|
«Що ти тямиш!» «Вам не личить пишно підбита зачіска,— відказала Жюстіна.— Великі буклі, гарно вкладені, вам більше до лиця». «Правда?» «Атож, пані, підбита зачіска личить тільки білявим». «Вийти заміж? Ні, ні. Заміжжя це не те, для чого я народилась». Яка жахлива сцена для закоханого! Ця самотня жінка, без родичів, без друзів, атеїстка в коханні, не вірила ні в які почуття; хоч яка слабка була в ній властива кожній людині потреба вилити серце, вона мусила задовольняти ту потребу в розмові з покоївкою, сухими й пустими словами. Мені стало жаль її. Жюстіна розшнурувала їй корсет. Я зацікавлено оглянув її, коли з неї спав останній покров. Мене аж засліпили її дівочі перса; крізь сорочку, при свічках, біло-рожеве тіло світилось, ніби срібна статуя, завинута в серпанок. Жодної вади, через яку вона могла б соромитися перед закоханими очима. Та що ж — прекрасне тіло завжди зломить найвойовничіші наміри. Графиня сіла перед каміном, мовчазна, замислена, а покоївка засвітила свічку в алебастровому світильнику, підвішеному над ліжком. Принесла грілку, постелила ліжко, допомогла господині лягти; потім ще довгенько морочилася з дрібничками, які свідчили про велику увагу Феодори до власної особи, і врешті вийшла. Графиня переверталася з боку на бік, неспокійно зітхала; з губів її зривались ледь чутні звуки, що свідчили про нетерплячку. Вона простягла руку до столика, взяла там якусь пляшечку, накапала з неї в молоко якоїсь темної рідини й випила; врешті, гірко зітхнувши кілька разів, вигукнула: «Господи!» Цей вигук, а ще дужче — його тон краяв мені серце. Помалу вона затихла й не ворушилась. Мені стало страшно, та скоро я почув рівний, сильний віддих заснулої людини; я прогорнув шелестючий шовк, вийшов зі схованки, став у ногах ліжка і втупив у неї погляд із почуттям, яке важко передати. Вона була чарівна в ту хвилину: руку закинула за голову, як дитя, а спокійне, миле обличчя, облямоване мереживом, було таке ніжне, що мене як вогнем обпалило. Я взяв на себе надто багато, не знаючи, що це буде така мука: бути так близько від неї — і водночас так далеко. Але я мусив витерпіти всі тортури, які сам собі напитав. «Господи!» Цей клаптик недоказаної думки, який тільки й міг щось освітити мені, враз перемінив усі мої уявлення про Феодору. Це слово, чи то незначуще, чи то важливе; чи пусте, чи сповнене значення, можна було витлумачити і як символ щастя, і як знак страждання, тілесного болю й турботи. Це був докір чи молитва, спогад чи передчуття, жаль чи страх? У цьому слові було все життя, в злиднях чи в розкошах; а може, за ним таївся злочин? Переді мною знов поставала загадка в подобі цієї вродливої жінки: Феодору можна було з'ясувати на стільки способів, що вона ставала нез'ясовною. Нерівний віддих із її уст — то тихий, то гучніший, |
Вітаю Вас Гість
Форма входу |
|---|
Категорії розділу | |
|---|---|
|
Пошук |
|---|
Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
