"Шагренева шкіра." Оноре де Бальзак
Каталог статей
| Головна » Статті » Мої статті |
| У категорії матеріалів: 183 Показано матеріалів: 86-86 |
Сторінки: « 1 2 ... 84 85 86 87 88 ... 182 183 » |
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
|
Раптом мені закортіло вийти зі схованки, наче дух Банко в «Макбеті». Я втратив кохану, зате я маю друга! Проте кохання підшепнуло мені один із тих боягузливих і вигадливих парадоксів, якими воно вміє приспати всі наші страждання. «Якщо Феодора любить мене,— подумав я,— то чи не доречно їй приховувати своє почуття удаваною злостивістю? Хіба рідко серце завдає брехню вустам?» Урешті мій зухвалий суперник, що зостався на самоті з графинею, зібрався йти. «Що? Вже йдете? — мовила вона ласкавим голосом, від якого я задрижав.— Не хочете лишитися ще на хвилинку? Невже вам більш нічого сказати мені і ви не хочете пожертвувати ради мене ніякими втіхами?» Він пішов. «Ет! — вигукнула графиня, позіхнувши.— Які вони всі нудні!» І, сильно смикнувши за шнурок, задзвонила, аж луна відгукнулась у всьому помешканні. Графиня ввійшла до спальні, співаючи «Pria che spunti»*. Ніхто ніколи не чув, щоб вона співала, і щодо цього йшли химерні балачки. Казали, нібито вона пообіцяла своєму першому коханцеві, зачарованому її хистом і ревнивому вкрай — він навіть до майбутньої могили ревнував її,— що нікого не потішить своїм голосом, тільки його самого. Я напружив усі сили душі, слухаючи той спів. Нота за нотою голос набрав сили, Феодора неначе запалилась, голос заграв усіма тонами, а в мелодії зазвучало щось божественне. Графиня мала добрий слух, сильний і чистий голос із надзвичайно гармонійними переливами, що аж за серце брали. Музикальні жінки майже всі мають палку вдачу. Та, котра співає так, повинна вміти й кохати. Краса цього голосу була найбільшою таємницею в і без того таємничій жінці. Я бачив її так, як оце тебе; вона ніби слухала сама себе з якоюсь особливою чуттєвістю; вона ніби відчувала любовну втіху. Докінчуючи головний мотив того «рондо», вона підійшла до каміна, а тоді раптом обличчя її змінилося, скривилося, і вся постать виражала втому. Вона скинула маску — актриса дограла свою роль. Та й у цій в'ялості, що відбилась на її вроді — чи то після напруженого прикидання, чи то від утоми,— був свій чар. «Оце вона справжня»,— подумав я. А вона, ніби хотіла погрітись, поставила ногу на бронзовий бар'єрчик перед каміном, стягла рукавички, познімала браслети, з шиї скинула золотий ланцюжок, на якому був підвішений флакончик для парфумів, оздоблений самоцвітами. Я відчував невимовну втіху, стежачи за її рухами, такими делікатними, як у кицьки, що вмивається на сонечку. * «Поки не світає» (іт.) — слова з арії опери італійського композитора Чімарози «Таємний шлюб». |
Вітаю Вас Гість
Форма входу |
|---|
Категорії розділу | |
|---|---|
|
Пошук |
|---|
Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
