"Шагренева шкіра." Оноре де Бальзак
Каталог статей
| Головна » Статті » Мої статті |
| У категорії матеріалів: 183 Показано матеріалів: 25-25 |
Сторінки: « 1 2 ... 23 24 25 26 27 ... 182 183 » |
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
|
все наші передплатники. Журналістика — це, бач, релігія сучасного суспільства, і в ній є поступ. — Який же? — Ні первосвященики не мусять вірити, ні народ... Розмовляючи отак, ніби славні люди, що давно вже знали «Dе viris illustribus»39, вони дійшли до одного будинку на вулиці Жубера. Еміль був журналіст, що здобув неробством більше слави, ніж інші — удачами. Сміливий критик, дотепний і ущипливий, він мав усі чесноти, що могли вжитися з його вадами. Відвертий, глузливий, він міг у вічі сказати тисячу епіграм приятелеві, якого позаочі захищав відважно й чесно. Він глузував з усього, навіть зі свого майбутнього. Завжди без грошей, він, як усі більш-менш здібні люди, весь час перебував у якихось невимовних лінощах, а зненацька міг кинути слово, варте цілої книжки, людям, у яких не було в книжках жодного живого слова. Щедрий на обіцянки, яких ніколи не справджував, він зробив зі своєї удачі й своєї слави подушку, щоб спати на ній, таким чином ризикуючи на старість опинитись у шпиталі. Проте — за друзів готовий був на смерть, вихвалявся своїм цинізмом і, простосердий, як дитя, працював тільки з натхнення або з прикрої необхідності. — Тут, за висловом метра Алькофрібаса40, і нам дещиця перепаде з бенкетного столу,— звернувся він до Рафаеля, показуючи на ящики з квітами, що оздоблювали зеленню сходи й сповнювали повітря пахощами. — Я люблю передпокої, добре натоплені й оздоблені багатими килимами,— відповів Рафаель,— Це — рідкість у Франції. Тут я наче відроджуюсь. — А нагорі будемо пити й сміятися, мій бідний Рафаелю. Та ще й як! — вигукнув Еміль.— Я сподіваюся, що ми будемо переможцями й ступатимемо по всіх цих головах. Потім глузливим жестом показав на гостей, що входили до зали, яка сяяла позолотою, вогнями; там їх зразу обступила молодь, що вже чимось прославилася в Парижі. Про того говорили, як про новий талант, що першою своєю картиною затьмарив шедеври живопису часів Імперії. Той недавно випустив дуже яскраву книжку, просякнуту якоюсь літературною зневагою, вона відкривала сучасній школі нові шляхи. Далі скульптор, чиє суворе обличчя виказувало мужній геній, розмовляв з одним із тих молодих насмішників, які або не хочуть бачити вищості ні в чому, або визнають її в усьому. А он — найдотепніший з наших карикатуристів, з лукавим поглядом і гострим язиком; він вислухував епіграми, щоб перекласти їх на мову малюнка. Там — молодий сміливий письменник, що краще за будь-кого вмів |
Вітаю Вас Гість
Форма входу |
|---|
Категорії розділу | |
|---|---|
|
Пошук |
|---|
Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
