"Шагренева шкіра." Оноре де Бальзак
Каталог статей
| Головна » Статті » Мої статті |
| У категорії матеріалів: 183 Показано матеріалів: 91-91 |
Сторінки: « 1 2 ... 89 90 91 92 93 ... 182 183 » |
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
|
тисячу разів, та ви й самі могли здогадатися. Я не хотів здобувати ваше кохання ні дженджикуватістю, ні дурними лестощами та зухвальством; а ви не розуміли. Скільки я витерпів через вас! Але ви в цьому не винні! Та за хвилину ви складете мені вирок. Бідність буває двох видів, пані: та, що відважно ходить вулицями в лахмітті й, сама того не знаючи, наслідує Діогена, харчується вбого, живе вкрай простим життям; вона, може, щасливіша за багатство чи принаймні безтурботніша, вона здобуває цілий світ там, де могутні не знаходять нічого. І є бідність розкошів, бідність на іспанський лад, що ховає жебри під титулом; вона горда, розпушена, ця бідність у білому жилеті й жовтих рукавичках, вона їздить в екіпажах і за браком одного сантима втрачає цілі статки. Перша — то бідність народу; друга — бідність шахраїв, королів і обдарованих людей. Я не простолюдець, не король, не шахрай; може, я і не обдарований. Я виняток. Моє ім'я велить мені вмерти, але не жебрати. Не турбуйтеся, тепер я багатий, я маю все на світі, що мені потрібне,— сказав я, побачивши на її обличчі той холодний вираз, яким ми зустрічаємо несподіваних прохачок із доброго товариства.— Пам'ятаєте, як ви надумали піти в «Жімназ» без мене, гадаючи, що мене там не буде?» Вона ствердно кивнула головою. «Я тоді витратив останнє екю, щоб побачити вас. А пригадуєте, як ми гуляли в Ботанічному саду? Я всі свої гроші заплатив за екіпаж для вас». Я розповів їй про свої жертви, змалював перед нею своє життя — не так, як змальовую оце тобі, сп'янілий від вина, а в шляхетному сп'янінні серця. Моя пристрасть виливалась у полум'яних словах, у спалахах почуття, забутих відтоді; їх не відворить ні мистецтво, ні пам'ять. Це не була холодна розповідь про відринуте кохання; моє кохання в усій силі й красі надій надихнуло мене на слова, що відбили все життя, повторюючи зойки розшарпаної душі. Я промовляв так, як промовляє передсмертні молитви поранений на бойовищі. Феодора заплакала. Я замовк. Господи праведний! Ці сльози походили з штучного хвилювання, яке можна купити за сто су коло дверей театру; я здобув успіх, як добрий актор. «Якби я знала...»— сказала вона. «Мовчіть! — вигукнув я.— Я ще кохаю вас досить сильно, щоб убити...» Вона простягла руку до шнурка від дзвоника. Я зареготав: «Не кличте нікого. Я дам вам мирно дожити життя. Убити вас — це був би поганий вияв ненависті! Не бійтесь насильства: я пробув коло вашого ліжка цілу ніч і не...» |
Вітаю Вас Гість
Форма входу |
|---|
Категорії розділу | |
|---|---|
|
Пошук |
|---|
Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
