"Шагренева шкіра." Оноре де Бальзак
Каталог статей
| Головна » Статті » Мої статті |
| У категорії матеріалів: 183 Показано матеріалів: 69-69 |
Сторінки: « 1 2 ... 67 68 69 70 71 ... 182 183 » |
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
|
ціни. Ви можете відчувати цілком законну відразу до чоловіків, і я з вами згоден, вони й мені здаються бридкими, осоружними. Але ви маєте рацію,— додав я, відчуваючи, як калатає моє серце,— ви повинні зневажати нас, бо чоловіка, гідного вас, нема на світі». Не буду повторювати всіх саркастичних слів, якими я, сміючись, обсипав її. Проте найуїдливіші слова, найгостріша іронія не викликали в неї жодного знаку обурення. Вона слухала мене, а з її губів і очей не сходила звична усмішка, та усмішка, що її вона ніби одягала на обличчя — однакову для друзів, для просто знайомих і для чужих... «Хіба ж я справді не добра, коли дозволяю вам отак анатомувати мене? — спитала вона, улучивши хвилину, коли я замовк.— Бачте,— провадила вона сміючись,— я не така дурна, щоб зважати на кожне слово у дружбі! Більшість жінок покарали б вас за нахабство, показавши вам на двері». «Можете вигнати мене без пояснень»,— сказав я, відчуваючи, що здатен убити її, якщо вона справді заборонить мені приходити. «Ви божевільний!» — вигукнула вона, усміхнувшись. «А ви думали коли,— відказав я,— в що може вилитись палке кохання? Буває, що чоловік із розпачу вбиває коханку». «Краще вмерти, ніж бути нещасною,— холодно відповіла вона.— Такий пристрасний чоловік колись прогайнує її маєток і покине жінку ні з чим». Ця арифметика приголомшила мене. Я виразно побачив прірву між цією жінкою й собою. Ми ніколи не могли зрозуміти одне одного. «Прощавайте»,— холодно сказав я. «Прощавайте,— відповіла вона, приязно кивнувши головою.— До завтра». Я хвильку дивився на неї, вкладаючи в погляд усю любов, якої щойно зрікся. Вона стояла і всміхалась завченою усмішкою, і ця ненависна усмішка мармурової статуї неначе виражала любов, але холодну. Ти можеш, друже мій, зрозуміти, який біль терзав мене, коли я, все втративши, під дощем і снігом ішов додому цілу милю по закрижанілій набережній? О, як гірко було знати, що вона зовсім не думає про мої злидні й гадає, що я багатий, як |
Вітаю Вас Гість
Форма входу |
|---|
Категорії розділу | |
|---|---|
|
Пошук |
|---|
Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
