"Шагренева шкіра." Оноре де Бальзак

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті
У категорії матеріалів: 183
Показано матеріалів: 5-5		 Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 7 ... 182 183 »
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
Шагренева шкіра читати онлайн. Сторінка 5
купюри.

— Я почув,— озвався він,— голос, що гукнув мені на вухо: «Постав на свою розважність проти відчаю цього юнака».

— Хіба це гравець! — зауважив касир.— Гравець поділив би свої гроші на три частини, щоб мати більше шансів.

Юнак вийшов, не взявши капелюха, але старий цербер, помітивши, в якому він стані, мовчки подав йому капелюх. Юнак машинальним рухом віддав жетон і спустився сходами, насвистуючи «Di tanti palpiti»* так тихо, що навряд чи й сам чув ті солодкі звуки.

* «Що за трепет» (іт.).— слова з опери Россіні «Танкрод».

Скоро він опинився під аркадами Пале-Руаяля, дійшов до вулиці Сент-Оноре, повернув до Тюїльрі й непевною ходою перейшов сад. Він ішов неначе посеред пустелі; його штовхали перехожі, та він їх не бачив і чув у вуличному гаморі тільки один голос — голос смерті, він був ніби скутий тупою задумою, схожою на ту, що сповнює голови злочинців, яких везуть від Палацу правосуддя на Гревську площу, на ешафот, червоний від річок пролитої від 1793 року крові.

В самогубстві є щось невимовно величне й жахливе. Багато людей падають безпечно, ніби діти, які стрибають з такої невеликої висоти, що не забиваються. Та коли розіб'ється велика людина, вона, певне, впала з дуже великої висоти, бо піднеслася до неба й угледіла недосяжний рай. Невблаганні, певне, ті бурі, що змушують шукати душевного спокою в дулі пістолета. Скільки молодих талантів, замкнувшись у мансарді, серед мільйона ближніх, на очах у жадібної до золота або знудженої юрби, в'януть і гинуть, бо не мають друга, жінки-утішниці. Подумаєш так — і самогубство набуває титанічних рис. Бозна-скільки розбитих задумів, недописаних поезій, здушеного розпачу й стогонів, марних спроб, недоношених шедеврів уміщується між добровільною смертю й живлющою надією, чий голос колись покликав юнака до Парижа. Кожне самогубство — це висока поема меланхолії. Де ви знайдете в океані літератури книжку, що могла б своєю геніальністю змагатися з таким газетним дописом:

«Учора о четвертій годині з мосту Мистецтв кинулась у Сену молода жінка».

Перед цим паризьким лаконізмом усе блідне, навіть така старовинна назва: «Плач славного короля Карнаванського, кинутого до в'язниці власними дітьми» — єдиний фрагмент загубленої книги, над яким плакав Стерн, хоч сам покинув жінку й дітей.
Мої статті | Просмотров: 330 | Добавил: Nice | Дата: 30.10.2013 | Комментарии (0)

1-1 2-2 3-3 4-4 5-5 6-6 7-7 ... 182-182 183-183
Вітаю Вас Гість