"Шагренева шкіра." Оноре де Бальзак
Каталог статей
| Головна » Статті » Мої статті |
| У категорії матеріалів: 183 Показано матеріалів: 38-38 |
Сторінки: « 1 2 ... 36 37 38 39 40 ... 182 183 » |
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
|
— Тихо! — Замовкніть! — Та заткни пельку, опудало! — Налийте йому вина, і хай мовчить, шмаркач! — Ну, давай, Бісіу! Художник застебнув чорного фрака аж до коміра, натяг на руки жовті рукавички, глянув зизом, зображуючи видавця «Огляду двох світів»48,— але гамір перекривав його голос, і ніхто не розібрав ані слова з його блазенської промови. Та йому пощастило зобразити коли не сторіччя, то принаймні журнал, хоча він і сам не чув себе. Десерт було подано ніби якимись чарами. Весь стіл зайняв величезний сервіз із позолоченої бронзи, виконаний у майстерні Томіра. Високі фігури, яким уславлений митець надав форм, у всій Європі визнаних за ідеал краси, тримали в руках чи на плечах тарелі полуниць, ананасів, свіжих фініків, жовтого винограду, золотавих персиків, апельсинів, привезених пароплавом із Сетубаля гранатів, китайських плодів, одне слово — всі несподіванки розкоші, чудеса кондитерського мистецтва, найсмачніші делікатеси, найспокусливіші ласощі. Барви цих гастрономічних картин були ще й відтінені блиском порцеляни, іскристими смужками позолоти, граційними вигинами ваз. Ніжний, мов піна океанської хвилі, зелений пухнастий мох увінчував пейзажі Пуссена, скопійовані на севрській порцеляні. Цілого німецького князівства не вистачило б, щоб оплатити цю безсоромну розкіш. Срібло, перламутр, золото, кришталь з'являлись на столі знов і знов, але затуманені очі гостей, захоплених гарячковими п'яними теревенями, майже не помічали цієї феєрії, гідної східних казок. Десертні вина вабили ароматом і вогнем, могутніми чарами п'янких випарів, будячи в головах гостей примари, а їхні могутні пута сковували ноги, наливаючи тягарем руки. Піраміди фруктів були розхапані, голоси захрипли, гамір наростав. Слова звучали невиразно, падали й розбивались келихи, шалений сміх злітав ракетами. Кюрсі вхопив ріг і засурмив тривогу. Той сигнал подав ніби сам диявол. Знавісніле товариство загорлало, засвистіло, заспівало, завило, заревло, загарчало. Годі було не всміхнутись, побачивши, як люди, від природи веселі, ставали похмурі, ніби розв'язки в п'єсах Кребійона49, або замислені, ніби моряки, що мандрують суходолом. Хитрі люди розкривали свої таємниці перед цікавими, а ті їх і не слухали. Меланхоліки всміхались, наче танцівниці після вдалого піруету. Клод Віньйон стояв і похитувався, наче ведмідь у клітці. Найщиріші друзі ладні були побитися. Подібність до тварин, така виразна в людських обличчях і так цікаво пояснена фізіологами, вже прозирала і в рухах та поставах. Якийсь Біша, опинившися там спокійним і тверезим, знайшов би для себе готову книжку. Господар, відчувши, що сп'янів, не важився підвестись, але він схвалював вихватки своїх гостей застиглою усмішкою, силкуючись зберегти скромний і гостинний вираз. Його велике обличчя вже червоне, аж синювате, було жахливе, а голова хиталась, наче |
Вітаю Вас Гість
Форма входу |
|---|
Категорії розділу | |
|---|---|
|
Пошук |
|---|
Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
