Головна » Статті » Мої статті |
У категорії матеріалів: 183 Показано матеріалів: 146-146 |
Сторінки: « 1 2 ... 144 145 146 147 148 ... 182 183 » |
— Це не шагрень! — вигукнув хімік.— Припустімо, що цей таємничий незнайомець — мінерал, і стукнімо його по носі, тобто покладімо до вогнетривкого тигля, де в мене, як навмисне, червоний поташ. Жафе вийшов і зразу повернувся. — Дозвольте мені взяти шматочок цієї незвичайної речовини,— сказав він Рафаелеві.— Вона така, незвичайна... — Шматочок? — вигукнув Рафаель.— І волосинки б не дав. А втім, спробуйте,— додав він сумно й водночас насмішкувато. Вчений зламав бритву, намагаючись надрізати шкіру, спробував розітнути її сильним електричним струмом, піддав її дії вольтового стовпа — всі блискавки науки нічого не могли вдіяти зі страшним талісманом. Була сьома година вечора. Планшет, Жафе й Рафаель, дожидаючи результатів досліду, не помічали, як летить час. Шагрень вийшла переможницею з жахливого зіткнення з чималою кількістю хлористого азоту. — Я загинув! — вигукнув Рафаель.— Це воля самого Бога. Я помру. Він покинув обох учених у цілковитій розгубленості. Вони довго мовчали, не наважуючись поділитися враженнями; нарешті Планшет заговорив: — Тільки не розповідаймо про цю подію в Академії, а то колеги засміють нас. Обидва вчені схожі були на християн, що встали з могил у день Страшного Суду, а Бога на небесах не побачили. Наука? Безсила! Кислоти? Проста вода! Червоний поташ? Зганьбився! Вольтів стовп і блискавка? Іграшки! — Гідравлічний прес розломився, як шматок хліба,— додав Планшет. — Я вірю в диявола,— помовчавши хвильку, заявив барон Жафе. — А я — в Бога,— озвався Планшет. |
Форма входу |
---|
Категорії розділу | |
---|---|
|
Пошук |
---|
Статистика |
---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |